Сторінки

пʼятницю, 30 березня 2018 р.

На долоні історії

Постать Миколи Міхновського в історії України.

Микола Міхновський – визначна постать в історії України, яка сьогодні живе в серцях багатьох вдячних співвітчизників, бо дякувати дійсно є за що. Адже не даремно за часів Радянського Союзу діяльність його висвітлювалася виключно з негативного боку через призму ідеології українського буржуазного націоналізму, відносили його до такої популярної на той час категорії ворогів. То що ж такого зробила ця людина, щоб мати стільки ворогів тоді, і стільки прихильників тепер?

Що ж до біографії Миколи Міхновського, то народився він 31 березня 1873 року в селі Турівка, Полтавської губернії (тепер Київська область), зараз ми його знаємо як видатного українського політичного та громадського діяча, правника, публіциста, основоположника, ідеолога і лідера самостійницької течії українського руху кінця ХІХ – початку ХХ ст., він є автором славнозвісної брошури "Самостійна Україна", один з організаторів українського війська, борець за незалежність. Співзасновник першої політичної партії у Наддніпрянській Україні – Революційної Української Партії (РУП). Лідер Української Народної Партії, співорганізатор Української Демократично-Хліборобської Партії, член Братства самостійників. Ідеолог державної самостійності України.

Вже у березні 1891-го Борис Грінченко, Володимир Самійленко, Іван Липа, Микола Вороний, Микола Міхновський та їхні однодумці заснували на могилі Тараса Шевченка "Братство Тарасівців" і дали клятву присвятити життя Україні. І хоча 1893-го "Братство" розгромила поліція, 20-річний студент юридичного відділу Київського університету Міхновський із Прилуччини встиг надрукувати у львівській газеті "Правда" "Декларацію віри молодих українців", у якій піддав різкій критиці інтелектуальну залежність українофілів-громадівців від Москви. А 3 березня 1900-го прочитав на Шевченківському святі в Полтаві й невдовзі анонімно надрукував у Львові реферат "Самостійна Україна" – перший маніфест державності України на Наддніпрянщині, який закінчувався гаслом: "Одна, єдина, нероздільна, вільна й самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ".

В останні роки життя Міхновський очолив Українську демократично-хліборобську партію, яка здійснила в Києві державний переворот. Наталія Полонська-Василенко стверджує в своїй "Історії України", що розчаровані Центральною Радою праві кола українців пропонували очолити Українську державу саме йому. Однак німці тоді підтримали Скоропадського, а Міхновський виїхав на Кубань, де організовував рух кооператорів і шкільництво, однак, за однією з версій, ДПУ знайшло його й там і 3 травня 1924 р. розстріляло. 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:   Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 29 березня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Мойєс,  Джоджо.  Париж для самотніх та інші історії / Д. Мойєс; пер. з англ. Т. Заволоко. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного  Дозвілля»,  2017. – 240 с.
Романи Д. Мойєс -  це неперевершені історії про кохання, про велику надію, яка наперекір всім перешкодам може витримати будь які удари долі. Д. Мойєс англійська романістка, журналістка, автор бестселера «До зустрічі з тобою». Романи цієї письменниці емоційні, чуттєві, сповнені шарму. Романтична, несподівана історія «Париж для самотніх» це невеличке оповідання яке захопило мене своєю легкістю, почуттям гумору, романтики.
Париж - хто не мріяв побувати в цьому сонячному, величному місті. На вулицях Парижу плине неперевершений аромат кави і свіжої випічки. Героїня оповідання Нел живе в Англії, вона ніколи сама не подорожувала і коли її хлопець запропонував провести міні-вихідні у Франції, ця ідея її захопила, але все склалося не так, як вона планувала. Піт, який виявився ненадійним хлопцем, не приходить на вокзал, обіцяючи приїхати наступним потягом. Нел їде сама. Вона налякана, бо ніколи не приймала самостійних рішень, але відступати пізно, квиток куплено, готель заброньовано.
Париж здається їй похмурим, сірим містом, до того часу поки вона не зустріла Фаб`єна. Зустріч з молодим французом відкриває нову себе, ту яку ніколи не знала, ту якою боялася бути.
Автор з подробицями описує історичні місця Парижу, маленькі елегантні кафе, привітних людей і ти розумієш, закривши останню сторінку цієї книжки, що ти теж хочеш пережити моменти насолоди побачивши це все на власні очі. Тому мріємо і втілюємо мрії в реальність. Їдемо до Парижу.

Оксана Гайдук, провідний бібліотекар ПТВ.




 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

середу, 28 березня 2018 р.

Родовід пам'яті

Про етимологію  українського прізвища Шамрай

Досліджуючи родове дерево Шамраїв, які колись мешкали і нині живуть у Самарівці (тепер – Індустріальний район у місті Дніпрі), я зацікавився етимологією цього прізвища. 1968 року, ще задовго до мого захоплення генеалогією, натрапив у газеті «Зоря» на припущення, що це прізвище може бути чеченського або черкеського походження. 
З санскриту бачимо, що одна частина цієї назви, а саме рай означає «князь», «цар», «барон». Звідси, скажімо, ім’я Раїса означає відповідно – «цариця», «правителька». І справді, подивімося на Шамраїв. Як правило, вони статечні, статурні, з крупними рисами обличчя, на яких ніби природою написано, що вони люди з почуттям власної гідності. Чим – не царського роду?!
Але ж розповім про сучасність. 30 червня 2017 р. у НВО №  113 (колишній середній школі) завідувачка бібліотекою №  17 Л.І. Корінько, я як доповідач, за благодійної підтримки добродіїв В. Бабенка, Є. Палагнюка та Л. Зубенко-Матус проводили захід «Українському роду – нема переводу» про рід Шамраїв, на якому я торкнувся і походження прізвища.
Після зустрічі великої шамраївської родини до мене підійшов мій давній приятель, журналіст Володимир Єфимов і несподівано процитував рядки з вірша Михайла Лермонтова: 
Злой шамрай ползет на берег,
Точит свой кинжал.
Це заінтригувало не лише мене, в першу чергу, а й багатьох присутніх. 
Російські редактори та цензори для друкованих видань переробили цю фразу, і ми її знаємо так: «Злой чечен ползет на берег, точит свой кинжал».
Сутність полягає в тому, що тюркське слово «шамрай» було і є менш відомим на обширах Російської імперії, ніж на Кавказі, в середовищі терських козаків. В арабській мові  –sam (шам) – це «свічка», samsy (шамсі) – «той, хто запалює свічки». Такі ж поняття використовуються у всій кипчацькій групі тюркських мов: ногайській, кримськотатарській, казахській. У східному відгалуженні татарської мови є діалектичне слово samcy (шамци) – «розвідник», «пластун». Близьке до цих слів і поняття «шаман» [1, 3].
А от іще одна гіпотеза про походження цього прізвища, на якій наполягає відомий філолог-японіст професор Бердянського педагогічного університету Надія Шамрай. Вона переконує, що у цьому слові санскритського походження споріднилися поняття шамрай і самурай.
Самураї (японською 侍) – це лицарсько-військова каста у середньовічній та сучасній Японії. Слово «самурай» походить від старовинної форми дієслова «служи-ти» (яп. 侍ふ сабурау), тобто самурай – це «служива людина».
Стосовно служивих військових людей у Японії вживається також термін «бусі» (武士), але «бу» (воїн) – це ширше поняття, і воно не завжди стосується самурая, сутністю якого є дотримання кодексу честі [2]. 
Микола Долгов


Джерела та література:
1. Баксаков Н.А. Русские фамилии тюркского происхождения.– М.: Наука, 1979.– С. 131.
2. Єфімов В.Б. Николаю Долгову о Шамраях. Рукопис. 
3. Унбегаун Б.О. Русские фамилии.– М.: Прогресс, 1980.– С. 162, 297, 299.

Витоки. Вип. 3 [Текст]: Альманах Дніпровського генеалогічного товариства / упоряд.: І.О. Кочергін, Т.В. Недосєкіна (гол. ред.).– Дніпро: ДОУНБ, 2017.– 170 с.: іл.



 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter


вівторок, 27 березня 2018 р.

Світ знань нових видань

Кривий Ріг – яскраві сторінки = Bright colors of Kryviy Rih : фотоальбом / гол. ред. В. Строля. – К.: Балтія-Друк, [б.г.]. – 151 с.

Яскрава фото-візитівка Кривого Рогу, як захоплююча подорож.  Згадки про давні племена , про проспекти та вулиці. Дивовижне поєднання історії та сучасності в одному альбомі, виданому на двох мовах українській і англійській.  Книга адресована і тим, хто лише має на меті відвідати Кривий Ріг, і тим, хто знає його добре,  але ж лишаються деякі питання. Відомо ж, що  прекрасне пізнати до кінця неможливо. 
Запрошуємо вас до цього захоплюючого процесу, завдяки  універсальним можливостям наших фондів.   



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 26 березня 2018 р.

Неймовірно, але правда

Бібліотека позиціонується як пам’ятник сторічного існування Катеринослава: «Позволительно надеяться, что нашу Библиотеку в недалеком будущем ждет еще лучшая будущность. Как вообще просветительный центр, всякая Библиотека вполне заслуживает такой участи, а наша Екатеринославская – тем более, так как она является памятником столетнего существования нашего города и интеллектуальной жизни его общества, на обязанности которого, несомненно, лежит и нравственная ответственность за сохранение этого памятника» (Г.А. Залюбовський).



Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1894 год [Электронный ресурс].– Екатеринослав: Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1895.– 32 с.– Текст. дан.– Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=25 (дата звернення: 26.03.18).– Загл. с экрана.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:   Facebook  Twitter

пʼятницю, 23 березня 2018 р.

На долоні історії

Я вибирала долю собі сама…

Ліна Костенко - поет-шістдесятник, «цитадель духу» української літератури. 
Народилася 19 березня 1930р. в м. Ржищеві під Києвом в учительській родині. Батька переслідували КДБ та перед війною кинули в табір. У 1936р. родина перебралася до Києва. Ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро». У 1946р. були опубліковані її перші вірші. Провчившись деякий час у Київському педагогічному інституті, у 1952р. стає студенткою Московського літературного інституту. Незабаром виходять перші збірки. Стала однією з найактивніших учасниць шістедяситників. Збірку «Зоряний інтеграл» заборонили цензурою. Однак письменницю не арештували. Вона продовжувала писати і згодом, у 1977р, знову друкувалися твори. Отримала Державну премію України ім. Шевченка, премію фундації Антоновичів, премія Франчески Петрарки та медаль Святого Володимира. Стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Теліги, професором Києво-Могилянська академії. У 90-х роках перестала брати участь у громадському житті, відмовилася від звання Героя України. Лише в період «помаранчевої революції» у 2004р. на деякий час повернулась до громадського життя. 
Творчість: збірка «Проміння землі» (1957р.), збірка «Вітрила» (1958р.), збірка «Мандрівка серця» (1961р.),збірка «Зоряний інтеграл», збірка «Княжа гора»,збірка «Над вічними берегами вічної ріки» (1977р.),роман «Маруся Чурай», збірка «Неповторність» (1980р.),  збірка «Сад нетанучих скульптур» (1987р.), збірка «Вибране» (1989р.), роман «Записка українського самашедшого» (2011р.)
Ліна Костенко прищепила мільйонам українців непохитну віру та впевненість в те, що ми незалежні, гідні і вільні. Що нас не здолати, адже дух наший є незламним.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:   Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут


четвер, 22 березня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Роздобудько, Ірен. Мандрівки без сенсу і моралі [Текст] / І. Роздобудько. - К.: Нора-Друк, 2011. – 192 с. 

Для мене дуже цікаво було поринути у дивовижний світ мандрів разом з Ірен Роздобудько. Я вперше знайомилась з книгою цієї авторки -  однієї  з найпопулярніших українських письменниць, журналістки, сценариста, яка має понад двадцять видань  для дорослих і дітей,  лауреата багатьох конкурсів і премій. 
У своїй книзі Роздобудько  дає поради всім туристам при здійсненні своїх мандрів, вона  пропонує змінити картинку і відкрити «двері» до іншої реальності. Я замислилась над тим, що найбільше мене приваблює в мандрах? І разом з   авторкою зрозуміла, що це саме  мить відкривання незнайомих «дверей». У книзі мені найбільш всього зацікавила мандрівка до Єгипту. Особливо про ті поради, які надаються  щодо того,  як треба поводитись в готелі, торгуватися на базарі: «Торги в Єгипті – звичайне театральне дійство, без якого тебе вважатимуть за повного кретина. Якщо ти щось виторгував і придбав, починається друге дійство – філіжанка запашного чаю карка де і… маленький подарунок на додачу». 
Також привабило мене, як читачку, що після кожної мандрівки  в різні країни Ірен Роздобудько надає рецепти страв звідти та список відомих письменників, поетів, перекладачів. Книга також  має ілюстрації  тих міст, куди мандрує Ірен і разом з нею я, як турист. Таким чином я відвідала Фінляндію, Швецію, Хорватію, Єгипет, Малайзію, Грецію, Чехію, Америку, Ізраїль та Мальту.
Отже у підсумку, вважаю, що заради мандрів можливо економити на всьому, крім квитка на літак. Ніщо не може зрівнятися з новими враженнями!
Книга читається на одному диханні. Цікавою буде вона  і  для молоді, і  для більш дорослого покоління, вона розрахована на тих, хто хоче мандрувати аби пізнати нові відчуття, та ті враження від яких захоплює подих. Мрійте і подорожуйте і з книгою,  і в дійсності!

Тетяна Мищенко,  завідуюча патентно-технічного відділу



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

середу, 21 березня 2018 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Олександра Залогіна. Чисті сторінки

Є в неї така собі стриманість. Вона дивиться на тебе, з одного боку довірливо, а з іншого -  нібито  допитливо вивчаючи. 
Коли читаєш її  дорослі для 20-ти років вірші, відчуваєш, що вони теж є стриманими. І у кожній римі ніби пружина, що готова розкритися та заповнити своїми емоціями і змістом увесь світ, як  сонячні веснянки на її обличчі. 
А коли вона грає на скрипці, немає інструменту та виконавиці, є єдине гармонійне ціле, що дарує тобі самого себе. 
Читати Шура навчилася у п'ять років, любов до цієї захоплюючої справи  привила їй мама.  Її подруга працювала в бібліотеці Національної металургійної академії України, і  коли  доньці  виповнилося дев'ять-десять років, подруга запрошувала її до себе на роботу. Маленька дівчинка допомагала обслуговувати студентів: працювала з читацькими формулярами, відносила книжки, ставила печатки. Малечі було все цікаво. Із самого дитинства вона мала два прагнення: бути скрипачкою або ж  бібліотекарем. 
«У родині всі, як то кажуть, у різні боки: мати – домогосподарка,  за освітою інженер-системотехнік, спеціальність батька пов'язана з теплоенергетикою,  він працює зараз менеджером з продажу, старші сестри опанували фінанси та медицину. Я єдина  творча,  так би мовити, «ні в кого», окрім дідуся, який самотужки навчився грати на баяні й дуже добре співав».
Роки в чотири вона побачила по телебаченню, як маленький хлопчик грав на скрипці і  повідомила батькам, що хоче так само. Бажання доньки мати с татом не взяли до уваги –  піклування потребували дві дорослі сестри.  Але ж  дівчинка вже тоді проявила характер – ходила по дому та імітувала голосом звуки скрипки, і  батьки здалися. Руки у Шури були настільки маленькі, що знайти подібного інструменту одразу  не змогли, і займатися до  Дніпропетровської центральної дитячої музичної школи №1 вона пішла лише у п'ять років. Провчившись 10 років,  планувала подальше навчання  в музичному училищі. За три дні до екзаменів Шура, стовідсотково готова до вступу, забрала документи, зрозумівши, що у кар'єрі музиканта все може бути не настільки чесно і прозоро, та вступила до Дніпропетровського  коледжу культури та мистецтв.   
Погодьтеся, вчинок,  не по літах свідомий та відповідальний.  
Окрім теорії, коледж познайомив її з цікавими людьми. На думку Шури,  цікаві – це люди творчі, ті що  мають своє бачення життя і можуть висловити його через різні прояви фантазії.  Півтора роки  тому вона  прийшла працювати в ДОУНБ. Формат читального залу дає можливість постійної комунікації з читачами, професійної допомоги їм та реалізує прагнення молодого спеціаліста бути корисним кожному, а це для неї дуже важливо.  Захоплює і підготовка  заходів та виставок, що дозволяє проявити свою  безмежну творчість і розвернутися, як бажаєш, у межах зазначеної теми. 
Зараз Олександра Залогіна навчається у Харківській державній академії культури, на факультеті соціальних комунікацій, спеціальність «Бібліотечно-інформаційна діяльність». Прагнення творчого росту не полишає її й у навчанні, все їй цікаво. 
Коли Шурі  виповнилося 20, батьки зробили їй безцінний подарунок. Вони  видали збірку  віршів доньки  «Вселенная мыслей», що охопили її творчість  з 12 років. 
Скрипка, вірші, бібліотечна справа – ці вектори працюють на її  відкрите самовираження та віддачу. З прочитаних книжок, що відповідають на всі питання,  мають на неї максимальний влив й з кожним роком по-різному наповнюють -  Біблія та «Ті, що співають у терні» Колін Маккалоу. «Ті, що співають..» вперше  вона прочитала у 13 років.  
 У спілкуванні Шура надає перевагу людям, сповненим щирості та довіри. Своє життя вважає прекрасним і складним одночасно, тому що ти  багато чого не знаєш, багато з чим стикаєшся вперше,  а з іншого боку,  перебуваєш у постійному щоденному  захопленні відкриття  чогось нового. 
Вона знаходиться зараз  у беззаперечній гармонії із собою, тому що за власним переконанням, постійно розвивається, змінюється та рухається вперед. Гадаю, що для відсвітлення саме цих почуттів та вражень у, виданій до її 20-річчя,  книзі й   залишені чисті сторінки.  



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:   Facebook  Twitter

вівторок, 20 березня 2018 р.

Світ знань нових видань

Іванова, Р.П. Лелечий край, край легенд і пісень [Текст] : село Вільне  / Р.П. Іванова, О.П. Чернявська, Л.І. Шерстюк. - 2-ге вид., доп. – Дніпро: Середняк Т.К., 2017. – 388.: фото

Кожне джерело з фондів нашої бібліотеки є неповторним та відкриває новий світ вражень, почуттів, знань. Не є виключенням і «Лелечий край, край спогадів і мрій». В   його основу лягли  архівні матеріали та  спогади жителів села Вільного Новомосковського району Дніпропетровської області, які   були сучасниками викладених подій. Містить видання  й  інформацію з наукових та літературних джерел та документів, що зібрала одна з авторів О.П.Чернявська до 1964 року. 
Легенди Новомосковського краю, наприклад про цілюще джерело Божої Матері, про лелек, козаків, таємниці підземного переходу під Самарою, село Вільне у різні історичні  періоди у  сімейних архівах  та  особах. 
За відчуттям книга дуже «тепла», прогріта любов'ю до рідного краю, з поетичними рядками вільничан. 




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 19 березня 2018 р.

Неймовірно, але правда


Загальна кількість користувачів Бібліотеки в 1894 році досягла солідної цифри – 13352 осіб, серед яких 567 передплатників, з них 60 абонентів (10,7%) отримували документи без залогу. За категоріями ці абоненти поділяються : службовці різноманітних установ – 39, вчителі -11, члени Ради -10 осіб. Річних передплатників було лише 8 осіб, а кількість щомісячних абонентів досить велика  - максимум 232 у січні, та мінімум 163 у серпні. Серед абонентів 62 % чоловіки, жінки ж складають трошки більше 32 %; християн – 72%, іновірців (євреїв) – 28%. Дещо інший характер несуть дані щодо розподілу, по цим же категоріям, кількості користувачів бібліотеки. Максимум відвідувань Бібліотеки – 1496 приходиться на липень, мінімум -744 на лютий. Чоловіків – 94,6%, жінок -5,4%, християн – 15%, іновірців- 85%. Всього за п’ять років існування бібліотеку відвідало 67618 користувачів.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1894 год [Электронный ресурс].– Екатеринослав: Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1895.– 32 с.– Текст. дан.– Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=25 (дата звернення: 12.03.18).– Загл. с экрана.






Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:   Facebook  Twitter

пʼятницю, 16 березня 2018 р.

На долоні історії

Антон Семенович Макаренко:«Мій світ – світ організованого творення людини»

Антон Семенович Макаренко (1888-1939) - видатний український педагог і письменник. Його соціально-педагогічні погляди – суттєвий внесок у розвиток соціальної педагогіки як науки.
Народився 13 березня 1888 р. в с. Білопілля (нині Сумська обл.) у сім’ї робітника залізничних майстерень. Закінчив міське чотирьох класне училище в Крюкові (поблизу Кременчука) і педагогічні курси при ньому.
Вчительську діяльність розпочав у 1905 році з роботи у Крюківському училищі, потім працював у школі ст. Долинська, що на Херсонщині. У період 1914 – 1917 рр. навчався у Полтавському учительському інституті. Знову учителював у Крюкові і Полтаві. У 1920 р. Макаренку доручили організувати поблизу Полтави в с. Ковалівка колонію для неповнолітніх правопорушників. За період роботи у цьому закладі він створив принципово нову систему виховання, а сам заклад став відомим у всій країні. У 1921 р. колонії присвоїли ім’я Горького.
У 1927 р. Макаренко брав участь в організації дитячої трудової комуни ім. Дзержинського в Харкові і згодом очолив її. Тут він також запроваджував свою виховну систему. У 1985 році залишив комуну. Його призначили заступником начальника управління дитячими виправними колоніями в НКВС. З 1937 р. переїхав до Москви, де займався літературною роботою та читанням лекцій на педагогічні теми для вчителів, батьків і громадськості. Помер видатний педагог 1 квітня 1939 року.
Макаренко залишив багату педагогічну спадщину, написав понад 150 творів (романи, повісті, сценарії, науково-педагогічні статті). Найбільш відомими є "Педагогічна поема", "Книга для батьків", "Методика організації виховного процесу" та ін.
Педагогічна діяльність А. С. Макаренка ввібрала в себе кращі досягнення класичної та нової педагогіки. Його спадщина — досягнення всього людства, яке прагне до гуманної освіти. Він вирішував складні педагогічні проблеми, які хвилюють нас і зараз. Тому ми впевнено говоримо "Антон Макаренко — наш сучасник", "З Макаренком — у XXI сторіччя". Його розробки в педагогіці не втратили свого значення і сьогодні.




 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можнатут

четвер, 15 березня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Стеценко, С.М. Війни художників [Текст]: роман / С. Стеценко. – Харків: Фоліо, 2016. – 559 с.

Роман  оснований на реальних фактах біографії відомого українського художника і розвідника – нелегала, нашого земляка (народився у м. Новомосковську) Миколи Глущенка ( у книжці ¬ Микола Гущенко).  
Харизматична особистість. Фантастична доля, майже як у агента 007… Микола Глущенко, живописець-розвідник, який у 20-30 роки минулого століття працював у Парижі на радянську розвідку (передав до СРСР біля 200 креслень деталей військової техніки) і був одним із перших агентів, які повідомили про підготовку військового нападу Німеччини на Радянський Союз. Дружив з Володимиром Винниченком, був блискучим художником, якого дехто вважав найкращим пейзажистом Європи, був спортсменом, красенем, модником і серцеїдом. Сьогодні його картини на перших шпальтах  каталогів міжнародних мистецьких аукціонів, а найбільша колекція з 1250 картин зберігається в Україні.
Сюжет роману розгортається  на тлі яскравих історичних подій: Друга світова війна, 1940 рік - рік дружніх стосунків між націонал-соціалістичним Берліном і соціалістичною Москвою, рік надзвичайно напружених стосунків між Лондоном і Москвою. Крім головного герою, у романі діють такі непересічні історичні постаті як Черчилль, Гітлер, Сталін (до речі, перші два - теж художники), їх оточення. Персонажами роману є й багато відомих людей того часу, наприклад, кінематографіст Олександр Довженко, художник  Олександр Герасимов.   Влітку 1940 року Микола Гущенко  на чолі делегації радянських художників  з розвідувальним завданням  вирушає до Берліна, звідки за планами НКВС він не повинен повернутися живим. Тим більше, що його дружина впала в око народному комісару Лаврентію Берії. Гестапо теж здогадується про спеціальну місію агента Художника і починає на нього велике полювання. Та наріжним каменем роману стає знайомство Миколи Гущенка  на початку 20-х років  тоді з художником – початківцем Адольфом Гітлером…
Сам автор назвав твір  «Війни художників» епічним історичним романом, написаним у стилі «екшн». Станіслав Стеценко – український літератор і журналіст шість років займався збором матеріалів та роботою над цією книгою. Ним було вивчено, переглянуто більше 100 мемуарів політичних діячів різного рівня, розсекречених документів спецслужб, газетних публікацій тих часів, мистецьких каталогів (за життя Миколи Глущенко мав 50 персональних виставок,  брав участь у понад 200 групових). Є у книзі (і автор цього не приховує) частка авторського вимислу, вигадані герої. Але вимисел мабуть теж потрібен, щоб із «сухого» змісту біографії створити цікаву і привабливу історію про Художника для шанувальників і навіть для тих, хто не цікавиться живописом.
Книга написана цікаво, гарною мовою. Раджу прочитати її і дізнатись більше про Миколу Глущенка – Народного художника України, лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка, Народного художника СРСР, уродженця Придніпров’я. Успішного розвідника, який зумів врятуватись у найскладніших життєвих обставинах, повернутись до України і подарувати світу чудові живописні полотна.


Світлана Пономаренко, завідуюча відділом
                     документів з питань мистецтв 






Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна  тут

середу, 14 березня 2018 р.

Винахідники, віват!


 Моє покликання – патентознавець!

Агнія Анатоліївна Скрипниченко народилася 5 червня 1936 року в Росії. Отримала три вищі освіти: гуманітарну, технічну, правову (патентну).Свою відданість і любов до техніки, винахідництву пронесла через все своє життя.
Свою трудову діяльність вона почала у 1957 році  на посаді викладача іноземної мови у Казахстані, в Балхашському гірничо - металургійному технікумі. Потім захопилася патентною справою і перейшла до патентного бюро Балхашського гірничо – металургійного комбінату, де  працювала до 1970 року. 
У 1967 році Агнія Анатоліївна переїжджає до Дніпропетровська і працює на Дніпропетровському радіорелейному заводі патентознавцем. Потім була робота в Дніпропетровському філіалі Гіпрорудмаша в патентному секторі. Агнія Анатоліївна працювала і в Інституті ВНДІМЕХЧЕРМЕТі в патентно-ліцензійному відділі. Був досвід роботи і в Дніпропетровському філіалі ВДПД Держкомвинаходів СРСР з 1982 до 1984 року. За завданням ВДПД Держкомвинаходів здійснювала навчання патентній, ліцензійній та винахідницькій справі персоналу навчальних, дослідницьких, проектних інститутів та підприємств промисловості. Скрипниченко А.А. була директором вищих державних курсів патентної інформації (ВДКПІ) в Дніпропетровську. Агнія Анатоліївна займалась також патентно-ліцензійною роботою в Дніпропетровському проектному інституті в патентно-ліцензійному відділі.
А з грудня 1982 року і до сьогодні  вона є консультантом інформаційно-консультаційного центру «Інтелектуальна власність» в нашій бібліотеці, в патентно - технічному відділі. Надає методичну допомогу винахідникам в оформленні заявок, проводе активну просвітницьку роботу.
Агнія Анатоліївна входила в 10-топ патентознавців ВДПД Держкомвинаходів. 
В її житті була зустріч яка запам`яталася на все життя. Вона була особисто знайома з Борисом Немцовим! Він був її учнем. Їх зустріч відбулася у м. Горький, в інституті Радіофізики. Це був 1984 рік. Борис Немцов був молодим обдарованим спеціалістом і слухачем курсів з патентознавства які вела Агнія Анатоліївна.
Вона досконало володіє  німецькою та французькою мовами, що  дає можливість  читати іноземні патенти без перекладача. Скрипниченко була першим патентознавцем яка продавала за кордон ліцензії. Вартість першої, яку придбала Німеччина, 100 тисяч марок!
Протягом свого життя Агнія Анатоліївна навчила мистецтву патентознавства понад 500 тисяч спеціалістів!
Вона незвичайна людина,  прагне допомагати кожному і піклуватися про людей. Приходячи до нас у відділ, вона знає сімейні проблеми кожного співробітника. Завжди запитує: «Як справи чим я можу бути вам корисною?». Агнія Анатоліївна приймає активну участь у цікавих зустрічах, засіданнях клубів, які проходять у патентно-технічному відділі.

                            Тетяна Мищенко, завідуюча  патентно-технічного відділу 



 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

вівторок, 13 березня 2018 р.

Світ знань нових видань

Будівлі українських бібліотек : матеріали біблеотекознав. дослід. / Мінрегіон України, Держ. наук. архітектурно-буд. б-ка ім. В.Г. Заболотного ; уклад. В.М. П'яскіна. – Київ: КВІЦ, 2017. – 279 с. : іл.

Якими мають бути бібліотечні будівлі, які саме функції  технологічних процесів  є найголовнішими  і які саме  бібліотеки є найсучаснішими.  Про це та багато іншого дізнаєтесь з  матеріалів  бібліотекознавчого дослідження «Будівлі українських бібліотек». Видання створено,  в рамках  проекту «Бібліотечні будівлі» Державної  наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В.Г.Заболотного.  Проект включає проведення фахових семінарів, обговорень тощо.  Результати досліджень, що увійшли до збірки,  базуються на вивченні матеріалів 60 українських бібліотек та структуровані за адміністративно- територіальним принципом.
Збірка адресована бібліотечним працівникам, архітекторам, науковцям профільної галузі, краєзнавцям та користувачам бібліотек. 




 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 12 березня 2018 р.

Неймовірно, але правда

Серед питань, які розглядались на засіданнях Ради заслуговують уваги питання , які характеризують подальше зростання та розвиток Бібліотеки. До них можна віднести питання про заснування Відділу(розділу) рідкісних книг («Антикварного розділу») викликаного практичною необхідністю. Після обговорення цього питання рада постановила: 1) виділити в розділ рідкісні та старовинні видання  та рукописи, на які скласти особовий список; 2) книги та рукописи з розділу для читання видавати лише в приміщенні бібліотеки, і ні в якому разі не видавати на дім. 
Заснування в Бібліотеці такого розділу було нагальною потребою – за п’ять років існування бібліотеки назбиралась досить значна кількість рідкісних видань та рукописів. Всі ці видання були розкидані по всіх 15 розділах бібліотеки де губилися і стушовувалися. Запит на них, як і на інші книги більш-менш серйозного змісту – не значний, а серед загальної маси книг, запилені, вони псувалися. З заснуванням розділу, всі документи такого типу зберігались в особливій шафі, де звертали на себе увагу поціновувачів.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1894 год [Электронный ресурс].– Екатеринослав: Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1895.– 32 с.– Текст. дан.– Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=25 (дата звернення: 12.03.18).– Загл. с экрана.



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:   Facebook  Twitter

вівторок, 6 березня 2018 р.

Зі святом, дорогі жінки!


Світ знань нових видань

Японські народні казки : для мол. шк. віку / упоряд., вступ. слово, пер. з яп. І. П. Дзюба; мал. О. Михайлової–Родіної. – 2-ге вид., зі змін. – К.: Веселка, 2017. – 151 с. : іл. – (Казки народів світу).

Таємнича Японія. Її загадковий світ можливо пізнавати безкінечно, завдяки казкам, у тому числі. Незважаючи на вік, тому що в казках усіх народів світу  зібрано розсипи мудрощів не підвладні часу. 
Казки -  дзеркальце у якому  відображене добро та зло.  Своєрідні японські твори  не виключення, персонажами в них  виступають  люди, птахи та звіри, божества та  чудовиська,  перевертні, духи морів. Казки зібрані у презентованій збірочці  є  героїчні, соціально- побутові , чарівні, про тварин. 
Отже, якщо хочете доторкнутися до японської фольклорної спадщини та пізнати ще один бік  історії країни висхідного Сонця , звертайтеся до наших фондів. 




Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:Twitter Facebook
 Замовити книги можна  тут

понеділок, 5 березня 2018 р.

Неймовірно, але правда

У 1894 році в складі Ради Бібліотеки відбулися значні зміни: Ф.А. Андрєєвський вибув за станом здоров’я, В.З Комаровський – переїхав в інше місто. На їх місце на засіданні Міської Думи були вибрані та затверджені домовласники: дворянин Володимир Степанович Кисличний (рос.) та купець Андрій Іванович Єфанов. Крім того, з числа неодмінних членів Ради по переведенню в інше місто вибув ректор міської духовної семінарії о. Віктор Преображенський, на місце якого вступив новопризначений ректор о. Михайло Знаменський. На засіданні Ради 12 квітня Н. А. Шемаєва заявила про відмову від займаної посади у зв’язку з призначенням на посаду начальниці дитячого притулку. На її місце, серед чотирьох претендентів, було обрано В. С. Ващинську, яка неодноразово виказувала інтерес до бібліотеки та, з відому Ради, заступала місце бібліотекарки. Рада Бібліотеки висловила глибоку вдячність Н.А. Шемаєвій на особливому листі, За старанну дбайливість і невпинну працю на користь Бібліотеки.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1893 год и 1894 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1894. – 58 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=14 (дата звернення: 12.02.18). – Загл. с экрана.






 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

суботу, 3 березня 2018 р.

Родовід пам'яті

До генеалогії катеринославської гілки роду Шошиних
(закінчення)

Стосовно походження прізвища Шошиних існує кілька версій. Найчастіше згадується поселення Шоша, розташоване на березі р. Шоша в межах території Тверської області (по кордону її з Московською областю). Річка Шоша починається в південно-східній частині Тверської області, де й розташоване поселення Шоша, і впадає у Велику Волгу неподалік її витоків. Також досить відомий смоленський рід Шошиних, який бере свій початок від калузького поміщика Дмитра Шошина. Походження слова Шоша часто пов’язують із церковним ім’ям Сосипатр, а точніше з його скороченою формою Соса. Ім’я Сосипатр (у перекладі з грецької «Той, що врятував батька»). Сосипатром звали одного з 70-ти апостолів. 
Цікавим є те, що в XVIII ст. носії прізвища в різних губерніях частіше згадуються як Шошини, тоді як у другій половині ХІХ ст. більшість їхніх нащадків вже Сошини. На сьогодні поки що не відома географія походження катеринославської гілки Шошиних. Подальші дослідження допоможуть віднайти потрібну інформацію.
Повертаючись до родини Якова Герасимовича, зазначимо, що даних про його родичів дуже мало. Наприклад, його батько, Шошин Герасим Микитович – колезький асесор, у 1784 р. був суддею в Нижній розправі в м. Кременчук Ім’я матері поки не відоме. Брат Якова, Андрій Герасимович, поміщик Павлоградського повіту, був у 1794–1795 рр. ротмістром, справником Олексопільського  нижнього земського суду, був поміщиком с. Андріївки Павлоградського повіту . Ім’я дружини Андрія не відоме, але знаємо, що вони мали двох дітей: Сосипатра та Ольгу (після одруження Черняк) Про родину Ольги Андріївни інформація відсутня. 
Сосипатр Андрійович, дворянин, поміщик Павлоградського повіту, колезький асесор (1834–1835 рр.). Разом із родиною внесений до 3-ї частини Родовідної книги визначенням Катеринославського губернського дворянського зібрання і наказом Герольдії від 15.03.1848 р. за №  1314. Ім’я дружини поки невідоме. Діти: Микола (1831 р.н.), Антон, Артамон, Анна (після одруження Сіроцинська), Анастасія (після одруження Ільїна). Про синів Сосипатра Андрійовича, що підписали 22.05.1863 р. уставні та викупні погодження з селянами сел Андріївки та Віро-Миколаївки Павлоградського повіту, віднайдено цікаву інформацію : Миколу Сосипатровича та його дружину Мавру Олександрівну , Антона Сосипатровича  у якого був син Микола, та Арта-мона (Артемона) Сосипатровича . 
Прізвище Шошиних наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. зустрічається в Павлоградському та Олександрівському повітах Катеринославської губернії.
Процес вивчення формування катеринославського дворянства продовжується. Тож, пошуки нових імен також тривають, відкриваючи нові, давно забуті імена.

Олександр Харлан 

За  матеріалами публікації : Витоки. Вип. 3 [Текст]: Альманах Дніпровського генеалогічного товариства / Упоряд.: І.О. Кочергін, Т.В. Недосєкіна (гол. ред.).– Дніпро: ДОУНБ, 2017.– 154 с.: іл.



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

пʼятницю, 2 березня 2018 р.

Родовід пам'яті

До генеалогії катеринославської гілки роду Шошиних
(продовження)

Після смерті Якова Шошина маєтності перейшли вдові з дітьми (Афанасій та Віра (Варвара). Пізніше їх було поділено між членами родини. На Верхньодніпровщині, за виявленими джерелами, власниками двох частин була вдова та син Афанасій (про частину спадку дочки відомості поки відсутні). Надії Єреміївні дісталася пустинь Савранська Верхньодніпровського повіту. Сину Афанасію Яковичу,  штаб-ротмістру, відійшла слобода Шошинівка з сільцем Лубянкою (Лубянською) Верхньодніпровського повіту . Віра (Варвара) Яківна Шошина одружилася з графом, поручником Георгієм (Єгором) Пилиповичем Подгорічані-Петровичем і жила у маєтку в Кадниці на Харківщині . У подружжя було семеро дітей: Володимир, Олімпіада, Микола, Валеріан (був прапорщиком), Олександр (мав дружину Анну Стокасимову), Надія (одружилася з Василем Самсоновим) і Марія (одружилася з майором Едуардом фон Стель) .
Про долю частини маєтку Шошиних, що належала Афанасію, відомо мало. За січень 1825 р. знаходимо інформацію в статті 5 «Про аукціонний продаж маєтків» в розділах «Катеринославське губернське правління» «У Верхньодніпровському Повітовому суді», ім’я штаб-ротмістра Афанасія Шошина, який заборгував Марії Колесниковій дружині відставного майора за борговим листом 1 900 карб. У квітні того ж року міститься інформація про несплату штаб-ротмістром Афанасієм Шошиним майору Колесникову 12 000 руб., колезькому раднику Жмелеву 3 057 руб. 22 коп. і Катеринославській гімназії 3 157 руб. 22 коп. Маєток А.Я. Шошина описали й оцінили в 35 625 руб. і виставили на продаж влітку 1825 року. Коли саме було вирішено проблему з маєтком та селянами на аукціоні, поки не з’ясовано.
Подальша доля дружини та сина Якова Шошина поки невідома. На сьогодні можна лише припускати, що могили Якова Шошина та його дружини були розташовані поруч із першим дерев’яним храмом Ікони Казанської Божої Матері, фундатором якої був генерал-майор .
У біографії ж Афанасія Шошина знаходимо інформацію, що його справа про дворянство згоріла під час пожежі у 1839 р. . Не зрозумілим залишається, де перебувала справа під час пожежі (це питання може бути цікавим із приводу вивчення родової садиби Шошиних). 

Олександр Харлан
За  матеріалами публікації : Витоки. Вип. 3 [Текст]: Альманах Дніпровського генеалогічного товариства / Упоряд.: І.О. Кочергін, Т.В. Недосєкіна (гол. ред.).– Дніпро: ДОУНБ, 2017.– 154 с.: іл.
(далі буде)




 Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах: Twitter Facebook

четвер, 1 березня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Роздобудько, Ірен. Подвійна гра в чотири руки [Текст]: роман / І. Роздобудько. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. - 220, [4] с. : іл. 

Це вже далеко не перша книга Ірен Роздобудько в моєму списку читання. Українська журналістка, письменниця, сценаристка, поетеса. Лауреат та переможець літературних конкурсів «Коронація слова»; володар відзнаки «Золотий письменник України», вона однозначно завоювала свого читача.
Автор постійно експериментує з жанрами і це дуже цікаво. Цього разу письменниця створила чудовий, витончений детектив.
Книга «Подвійна гра в чотири руки» написана легко й читається так само. Погодьтеся, інколи серйозна література може почекати. Читачеві хочеться чогось легкого, невимушеного, так званого «розважального» жанру.
Цей ретро-детектив поєднав гумор, непоганий, але злегка передбачуваний сюжет, ну і звичайно ж,  любовну історію. Без неї - нікуди. 
В книзі немає довгих описів і глибоких роздумів на декількох сторінках. Але саме тим книга й цінна. Все просто і зрозуміло. Головні герої книги - Муся і Олексій – чарівні та харизматичні, і ти віриш, що все у них буде добре. А оскільки це детектив, то слідкувати за розвитком сюжету дуже цікаво. Всі ці плюси доповнює цікаве місце розвитку подій - круїзний лайнер «Цариця Дніпра». 
Юна Марія Гурчик, дочка поліційного генерала, обожнює дві речі: детективи доктора Шерла та розслідування загадкових злочинів. Ось і цього разу норовлива дівчина, що вважає себе знавцем криміналістичних сучасних віяній, не може відмовитись від нової справи! Убито талановитого інженера, а з його дому викрадено креслення нової моделі аероплана. Ниточка розслідування приводить Мусю до пароплава «Цариця Дніпра». Десь на його палубі серед респектабельних пасажирів зачаївся вбивця… Не вагаючись, відчайдушна дівчина вирушає у смертельно небезпечний круїз. Під підозрою всі! Та не всі виживуть…
Ще один герой - Олексій Крапка, слідчий-невдаха із Києва, - розумний, наполегливий, з драмою за плечима, але надією в очах і, обов'язково, з почуттям гумору! Саме йому буде допомагати (а може й заважати) енергійна діяльність Мусі.
Не дивно, що між двома молодими людьми, захопленими спільною справою, спалахує романтичне почуття.
Легка і хороша книга. Герої живі й позитивні. Мила, романтична й інтригуюча кримінальна історія, доречні і дотепні жарти. 
Дуже багато вдалих і дотепних висловів, що хочеться процитувати:
«Дуель – це прекрасно, панове. Ми надто багато балакаємо. У словах помирає істинна краса вчинків і помислів. Ми припинили лазити у вікна до коханих жінок». Або ж : «Чоловіче товариство мов бджоли: то до однієї квітки кинуться, подзижчать, крильцями помахають, пилок солодкий потрусять - і до іншої летять, цокаючи підборами модних штиблет». 
Мені здалося, що книга чимось невловимо нагадує романи про Ераста Фандоріна. Можливо, автор є прихильником таланту Бориса Акуніна.
А ще роман  дуже «кінематографічний» і,  на мою думку, за ним можна зняти якісний цікавий фільм, що матиме успіх у глядача.

Тетяна Сівач , провідний бібліотекар ЦКХ


 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Twitter  Facebook