«Скажи мені, хто
твій друг, і я скажу, хто ти», - говорить народна мудрість. Вибір
друзів може розповісти про людину набагато більше, ніж що б то не було. Приклади
справжньої дружби можна зустріти в середовищі політиків, бізнесменів, артистів
і, звичайно ж, відомих письменників. Як
вони вміли дружити, що їх пов'язувало - наведемо лише кілька фактів.
Френсіс
Скотт Фіцджеральд і Ернест Хемінгуей. Автор
роману «Великий Гетсбі» і майбутній лауреат Нобелівської премії з літератури
познайомилися в 20-х роках XX століття в Парижі. Незважаючи
на відмінності в способі життя, мисленні і прагненнях, вони зуміли швидко
подружитися. Фіцджеральд
допоміг Хемінгуею опублікувати його твори, проте незабаром їх дружба почала
валитися в міру того, як Хемінгуей ставав відомим, а Фіцджеральд, навпаки,
втрачав свою популярність. Між
письменниками почалося суперництво, яке вкрай погубило їх дружбу. У
своїх листах друзям Фіцджеральд писав, що дружба з Хемінгуеєм - «одна з
найяскравіших сторінок в моєму житті».
Ернест Хемінгуей і Джеймс
Джойс. У
Хемінгуея склалися теплі стосунки і з ірландським письменником. Ця
пара часто гуляла і випивала в Парижі, саме там Джойс часто бився в барах. Чому
він вибрав таке хобі - залишається загадкою, адже у письменника-початківця були
проблеми зі здоров'ям. Мало
того, що він був слабким, оскільки взагалі не бачив обличчя свого суперника. На
щастя для Джойса у нього був хороший друг-літератор, а за сумісництвом і боєць
- Хемінгуей. Той мало
того, що любив бокс, так і добре ще їм і володів. Знаменитий
американський боксер Джек Демпсі говорив навіть, що побоюється битися з
Хемінгуеєм. Адже
у нього складалося відчуття, що того може охопити саме справжнє божевілля. А
всякий раз, як Джойс вступав у бійку, йому досить було крикнути: «Поквитатись з
ним, Хемінгуей!». Доводилося
одному захищати свого непоказного товариша. Так
Джойс і Хемінгуей стали першою і останньою в історії парою боксерів-літераторів.
Джон
Рональд Руел Толкін і Клайв Стейплз Льюїс. Перша
зустріч двох англійських письменників відбулася в 1926 р на зборах англійського
факультету в Мертон-Коледжі. Спочатку
вони ставилися один до одного дуже
насторожено, але незабаром стали хорошими друзями, якими залишалися протягом
двадцяти років. У
Толкіні Льюїс знайшов цікаву, дотепну й освічену людину, яка була переконаним
християнином, і завдяки йому Льюїс повернувся в лоно церкви. Хоча
і не зовсім так, як хотілося б самому Толкіну, який, будучи лютим католиком, не
надто прихильним до протестантів та їх світогляду. Саме
релігійні відмінності, швидкозростаюча популярність автора «Хронік Нарнії» і
нові друзі Льюїса, до яких Толкін його ревнував, послужили причинами того, що з
середини 30-х років дружба між письменниками почала вщухати.
Трумен Капоте і Харпер Лі. Капоте
був сусідом і другом дитинства письменниці, відомої сьогодні світу завдяки
своєму роману «Убити пересмішника». Дружба
двох великих письменників почалася, коли їм було по шість років, і тривала аж
до смерті Капоте в 1984 г. Не раз у своїх творах друзі наділяли героїв якостями
один одного. Так,
Капоте став прототипом для маленького хлопчика Ділла Харріса в вищезгаданому
романі Харпер Лі. Капоте
теж вивів Лі в своїх творах, наприклад, в романі «Інші голоси, інші кімнати» -
в образі Айдабел Томпкинс.
Олександр
Сергійович Пушкін і Микола Васильович Гоголь. Дружба
Гоголя і Пушкіна - високий зразок творчого спілкування двох великих письменників.
Пушкін був на
десять років старше за Гоголя. Зустрілися
вони, коли Пушкіну було 31 рік, а Гоголю - 21. Великий поет був дуже вибагливий
на знайомства, а похвалитися дружбою з ним могли дві-три людини. Гоголь виявився для нього
подарунком долі. «Маленький
скарб» - так назвала Гоголя одна з подруг Пушкіна, красуня Смирнова. До
моменту знайомства у Гоголя вже була готова перша частина «Вечорів на хуторі
біля Диканьки». Пушкін
написав на неї прекрасну рецензію. Він
високо оцінив майстерність автора повістей, їх художню своєрідність, Пушкін
відчув у Гоголя такий талант, який все спокутував. Як
відомо, він подарував Гоголю сюжет майбутньої відомої комедії «Ревізор». «Втім, - говорив
поет, - я не написав би краще. У Гоголя
безодня гумору і спостережливості, яких в інших немає ». Пушкін
подарував Гоголю задум ще одного твору - знаменитої поеми «Мертві душі».
Відносини
Гоголя і Пушкіна - приклад безкорисливої творчої дружби двох великих
письменників, коли старший, вже відомий письменник, гідно оцінює талант
молодшого, щиро намагається допомогти йому знайти свою дорогу в літературі, а
молодший, схиляючись перед генієм старшого, глибоко розуміє і оцінює його
творчість .
